Ще не багато літ прожив,

А вже сивіє чорний волос,

Ще не діждав своїх я жнив:

А вже жовтіє колос...

Я в світі щиро працював,

А сіяв те, що Бог послав.

Багато гірких сліз пролив,

І горя я дізнав чимало,

Людей і правду я любив, —

За те мене і зневажали.

П.Чубинський

Павло Платонович Чубинський (*15 (27) січня 1839 – 17 (29) січня 1884) — видатний народознавець, збирач духовних скарбів українського народу, економіст, поет, громадський діяч, автор слів Державного гімну України. За словами Ф.Вовка, «...слід, залишений ним в етнографії України, такий великий, заслуги його такі значні, що їх вистачило б і на декілька професійних учених».

Народився 27 січня 1839 року на хуторі, що нині входить у межі міста Борисполя поблизу Києва, в сім’ї бідного дворянина. Закінчив Другу Київську гімназію, навчався у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті. 1861 року захистив дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» й одержав вчений ступінь кандидата правознавства.

У молоді роки брав активну участь у громадському русі, поширював ідеї боротьби проти царського уряду, за що його було відлучено від України і заслано на «перевиховання» до Архангельської губернії. Там він здобув авторитет великого організатора науки і невтомного дослідника Північного краю.

Повернувшись із заслання, із мандатом Російського географічного товариства (РГТ) П.Чубинський у 1869—1870 роках організував три етнографічні експедиції до Південно-Західного краю. За два роки напруженої та виснажливої роботи зібрано й упорядковано багатий за змістом і широкий за географічними мірками фольклорний, етнографічний, мовний і статистичний матеріал, який увійшов до 7-томного видання «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край».

За свої праці був двічі удостоєний срібних і двічі золотих медалей та Уварівської премії Петербурзької академії наук. За ініціативи П. Чубинського 1873 року в Києві відбулося офіційне відкриття Південно-Західного відділу РГТ. Завдяки наполегливій роботі членів відділу було проведено перепис населення Києва; видано «Кобзар» Т. Шевченка; ушановано першого ректора Київського Імператорського університету святого Володимира - Михайла Максимовича й видано його праці в трьох томах; записано та видано окремою брошурою репертуар народного співця Остапа Вересая та ін.

Стараннями науковців Південно-Західного відділу РГТ у 1874 році в Києві відбулося засідання 111-го Археологічного з’їзду, на якому міжнародний науковий світ уперше був ознайомлений з Україною, традиціями її народу, з науковими досягненнями інтелігенції. Помітною подією в науковому житті України став вихід у світ першого тому «Записок Південно-Західного відділу».

Після Емського указу 1876 року, яким заборонено діяльність українських товариств, видання літератури, театральні та концертні програми українською мовою, Південно-Західний відділ було закрито. П. Чубинського вдруге вислано з України до Петербургу. Діяльність відділу протривала лише близько трьох років, але він був і залишився в історії першою науковою установою, яка здійснювала дослідження життя широких верств населення України, її матеріальних і духовних цінностей.

Твори П. Чубинського, його вірш «Ще не вмерла Україна» (1862 р.), «Праці» етнографічної експедиції були тривалий час заборонені. З набуттям Україною незалежності слова вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» стали Державним гімном.