Портал в режимі тестування та наповнення
До 80-ї роковини Голодомору в Україні
Опубліковано 20 листопада 2013 року о 17:05

       Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу був Голодомор 1932-1933 рр. Ця спланована проти українського селянства акція мала ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі.

       "Голод запланувала Москва для знищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищували не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями", — писав американський професор Р. Конквест.

       Аналіз тодішніх подій переконливо свідчить, що в українському селі мали місце всі елементи політики геноциду. Такого висновку дійшли і члени Міжнародної комісії з розслідування голоду в Україні, яка працювала у 1988-1990 рр.

       Головною причиною Голодомора 1932-1933 рр. була цілеспрямована злочинна політика більшовицького керівництва. Адже сам Сталін визнавав, що загальний урожай зерна в 1932 р. перевищував урожай 1931 р. Інакше кажучи, харчів не бракувало. Проте держава цілеспрямовано конфісковувала більшу їх частину, в т. ч. зерно, яке призначалося для насіннєвого, страхового і фуражного фондів, ігноруючи заклики і попередження українських представників з місць. Це прирекло мільйони людей на смерть від голоду, який неможливо назвати інакше, як штучний. Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися. Вище партійно-державне керівництво Української РСР, зокрема генеральний секретар КП(б)У С.Косіор, голова ВУЦВК Г.Петровський, голова Раднаркому України В.Чубар, не знайшло в собі політичної волі та особистої мужності протистояти диктату Й.Сталіна, фактично ставши слухняним знаряддям у його руках.

       Голод, що поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. За підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. осіб, щогодини — 1 тис., щохвилини — 17 осіб. Середня тривалість життя українців у 1933 р. у чоловіків становила 7 років, а у жінок – близько 11 років.

       Залишившись без хліба, селяни їли мишей, щурів та горобців, кісткову муку і кору дерев. Відбувалися численні випадки канібалізму (лише офіційно за фактом канібалізму 1933 р. в Україні було зареєстровано 2 тис. кримінальних справ). Конфіскації збіжжя тривали, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. За вказівкою московських емісарів В.Молотова, Л.Каґановича, П.Постишева, які керували хлібозаготівлею в Україні, коли хліба не було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі запаси їжі.

       Траплялися випадки, коли вилучали навіть шкіряні речі, щоб їх не варили та не їли. Купи зерна та картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення у Росію, нерідко гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанови "Про охорону соціалістичної власності", за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася "вища міра соціалістичного захисту" — розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термін не менше 10 років. Як крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Не дивно, що цю постанову назвали "законом про п'ять колосків".

       Намагаючись врятуватися, тисячі селян, незважаючи на те, що шляхи, які вели до міста, були блоковані, все ж пробивалися туди в надії купити хліба. Однак сільським жителям продавати хліб заборонялося. Не знайшовши порятунку в місті, вони вмирали там просто на вулицях. У Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Києві, інших містах померлих від голоду кожного ранку збирали і вивозили до братських могил.

       Аби позбавити селян можливості дістати щось для харчування, їм не дозволялося найматися на роботу на промислові підприємства, переходити або переїжджати у Росію. На кордоні з Росією, як і з Білоруссю, а тим більше з Румунією та Польщею, стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України.

       Трагічною була доля селянських дітей, котрим випало відчути на собі пекло Голодомору. "Була весна 1933 р., — згадує один із очевидців, — білим цвітом цвіли вишні, яблуні, були погожі весняні теплі дні. У кожному класі сільської школи висів лозунг: "Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитинство!" Але сільські діти не бігали, не гралися, а сиділи попід тинами з попухлими ногами, складеними у калачик".

       Рятуючи дітей від голодної смерті, окремі батьки будь-якою ціною везли їх до міста і залишали в установах, лікарнях або просто на вулицях. "Хто не мав іншого рятунку, — згадує Р. Дзюбіна, яка під час Голодомору проживала на Київщині, — виходили до поїзда і під час руху закидали своїх дітей до товарних вагонів, сподіваючись, що їх десь хтось зніме і таким чином дитина виживе".

       Тисячі дітей-сиріт, як свідчать документи, бродили поодинці та групами по селах, дехто помирав на дорозі, інші добиралися до міст, залізничних станцій, просили милостиню, вчиняли дрібні крадіжки. Допомогу голодуючим намагалися надати західні українці. Зокрема, вони пускали плоти з харчами Збручем і Бугом. Польські прикордонники, знаючи про Голодомор, дивилися на це крізь пальці. Проте на протилежному березі радянські прикордонники стріляли в українців, які намагалися підхопити ті плоти.

       Загалом у 1932—1933 рр. в Україні від голоду загинуло від 7 до 10 мільонів осіб.

       Особливо болісно лихо косило дітей: у багатьох селах після голоду закривалися школи — їх більше нікому було відвідувати. Тим самим підривалася етнічна основа становлення української нації — село; знищувався прошарок, від якого залежали процвітання суспільства, здатність його до розвитку.

       Трагедію українського села Й.Сталін та його оточення сприймали як чергову перемогу комуністичної ідеї. Так, один із соратників "вождя народів" М. Хатаєвич, обраний наприкінінці 1932 р. членом політбюро, другим секретарем ЦК КП(б)У, з гордістю заявляв: "Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну".

       Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади, та наслідками для майбутніх поколінь, він не має аналогів в історії людства. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей фізіологічне почуття страху, необоротно вплинула на генофонд нації.

       Згідно з Указом Президента України, починаючи з 2000 р. у четверту суботу листопада в нашій державі щорічно відзначається День пам'яті жертв Голодомору і політичних репресій.

       28 листопада 2006 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", в якому Голодомор визнано геноцидом українського народу.

 

       Вісімнадцять держав світу визнали Голодомор в Україні 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.

      Керівництво України у своїх зверненнях до світової громадськості неодноразово висловлювало вдячність іноземним державам, зокрема і Республіці Білорусь, за підтримку, надану на 58-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН (2003 р.) у Спільній заяві 36-ти країн, схваленій більш, ніж 50-ма державами світу, у якій Голодомор названий національною трагедією українського народу, викликаною жорстокими діями і політикою тоталітарного режиму.

       23 листопада в День пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років на території України буде приспущено державний прапор України, обмежено проведення розважальних заходів, внесені відповідні зміни до програм радіо і телебачення. Передбачено проведення жалобних заходів за участю представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадськості.

       Акція вшанування пам’яті жертв Голодомору пройде у Києві 23 листопада 2013 року біля Національного музею «Меморіал пам’яті жертв Голодоморів в Україні».

       У Мінську 23 листопада 2013 року в Кафедральному соборі відслужать заупокійну за невинними жертвами Голодомору в Україні 1932-1933 років.

       У Червоному костьолі святих Симеона і Олени організовано тематичну виставку, показ документальних відеоматеріалів, планується проведення поминальної імші.

 

 

 

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux