«Для мяне вялікі гонар і задавальненне вітаць сёння ўдзельнікаў і гасцей міжнароднай канферэнцыі “Мова як фактар захавання нацыянальнай ідэнтычнасці: украінска-беларускі кантэкст”.
Мова – гэта тое, што аб’ядноўвае і фарміруе нацыю. Мова фарміруе і асобу, і грамадства. Пытанне мовы для любой дзяржавы – гэта пытанне не толькі культуры, але і нацыянальнай бяспекі. Таму абмен досведам, думкамі паміж беларускімі і ўкраінскімі навукоўцамі, экспертамі прадстаўляецца дужа карысным.
Я зусім нядаўна, толькі два месяцы таму прыехаў у Беларусь, і адразу вырашыў, што буду вучыць беларускую мову, каб больш грунтоўна пазнаёміцца з беларускай культурай, літаратурай, народом. Мне вельмі падабаецца беларуская мова. Сёння мой першы выступ па-беларуску. Спадзяюся, што і надалей я буду ўдасканальваць свае веды.
Украінскі і беларускі народы вельмі блізкія. У нашых гістарычных лёсах многа агульнага. Доўгі час мы жылі ў адной дзяржаве -- Вялікім Княстве Літоўскім, Рускім і Жамойцкім, потым у Рэчы Паспалітай. Украінцы і беларусы ніколі не ваявалі паміж сабой. Наадварот, мы заўсёды, ва ўсіх выпрабаваннях, дапамагалі адзін аднаму.
Беларуская і ўкраінская мовы вельмі блізкія: паводле падлікаў навукоўцаў, у нас восемдзесят чатыры адсоткі агульнай лексікі, розніцца толькі вымаўленне.
Нам дакладна не патрэбны перакладчык, каб зразумець адзін аднаго.
І на підтвердження цього далі я говоритиму українською.
Сьогодні українсько-білоруська співпраця розвивається на різних рівнях. Нещодавно відбулася зустріч наших президентів, на якій я був присутній. Хочу сказати, що вона відзначалася повним розумінням і бажанням надати нового імпульсу розвитку двосторонніх відносин. Президенти домовилися продовжувати діалог і вже зараз ми працюємо над підготовкою візиту в Україну Президента Білорусі О.Г.Лукашенка, який має відбутися влітку цього року. Впевнений, що під час таких зустрічей, крім економічних питань, особливе місце мають посідати культурно-гуманітарні аспекти двосторонньої співпраці, в тому числі питання розвитку наших мов.
Українці й білоруси найближчі сусіди і мають знати більше один про одного. На сьогодні, на жаль, не існує перекладів історії України на білоруську, немає книг про історію Білорусі українською мовою. Дивно, що при існуючому бажанні наших громадян, зокрема, у суміжних прикордонних регіонах, в жодній білоруській школі не вивчається українська мова, а в українських школах не вивчається білоруська, навіть на факультативному рівні.
Дуже хотілося б, щоб така ситуація виправилася і бажання вивчення та розвитку національних мов перестало лякати деяких політиків, які бачать в цьому ознаки зростання націоналізму, сепаратизму і таке інше. І я впевнений у тому, що наша конференція є ознакою нашого спільно бажання зробити це.
Хотів би ще раз подякувати шановному Роману Степановичу за надану можливість провести нашу конференції у Національній бібліотеці, в цій чудовій будівлі, якою можуть пишатися не лише мешканці Мінська, а й громадяни всієї Білорусі.
Зычу вам, шаноўныя сябры, плённай працы. Упэўнены, што сённяшняя канферэнцыя паслужыць далейшаму збліжэнню нашых краін і народаў.
Дякую».